Наталія Гетце, керівник мережі супермаркетів «Варшава», депутат обласної ради, голова постійної депутатської комісії з питань бюджету. Народилася у рік Півня під сузір’ям Рака.
Після закінчення в 1986 році середньої школи вступила до Лісосибірського державного педагогічного інституту на філологічний факультет. Закінчила його з відзнакою. У 2007 році вступила до Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова, отримала кваліфікацію «майстер ділового адміністрування» (у 2009 році пройшла два міжнародні навчальні модулі у США та Японії для підвищення кваліфікації). У 2011 році вступила до Національної академії державного управління при Президентові України.
З 1991 року займається підприємницькою діяльністю у сфері оптово-роздрібної торгівлі. Пройшла шлях від малого підприємця до створення мережі супермаркетів.
Надзвичайно енергійна людина. Організатор цікавих акцій і конкурсів.
Розлучена, має 17-річного сина.
Любить подорожувати, допомагає інвалідам, не терпить бездіяльності.
– Пані Наталіє, ви успішна людина, багато чого досягли. Які ваші життєві пріоритети?
– На першому місці – стосунки з людьми. Немає нічого важливішого за справжні людські взаємини, їх не замінить ніщо. Тому я завжди намагаюся бути гідним партнером у всіляких стосунках: дружніх, ділових, громадських. Я довіряю людям і вмію прощати. Завжди виконую обіцянки. Але при цьому маю бути впевнена: те, за що я беруся, і той, кому я обіцяю, варті моїх зусиль і моєї довіри.
Мені подобається пізнавати людей. Так я відкриваю для себе нові світи. Мені імпонують люди, які вміють бути собою, не бояться здаватися не такими, як усі. Серед найважливіших рис я виділяю надійність, вміння співпереживати, розум. Це те, що я завжди шукаю в людях, і що, сподіваюся, вони знаходять у мені.
Ще один мій життєвий пріоритет – самоспостреження, самопізнання. Я завжди намагаюся розібратися, чого хочу особисто я, а що нав'язують мені суспільні стереотипи, мода, обставини. Зрозумівши це, я стараюся займатися тим, чим хочу. Організовую свою роботу так, щоб вона приносила задоволення.
Мене дратує застій. Я люблю зміни. Зміни – це розвиток, природний стан людини і взагалі всього сущого. Змінювати себе, змінювати життя – дуже цікавий процес. А ще я переконана, що важливо мріяти і вірити в чудеса. У 25 років читати казки мені подобалося більше, ніж у дитинстві. У кожної людини повинна бути заповітна мрія. Саме з мрії починається успіх.
– А які пріоритети вашої громадської діяльності?
– Я переконана, що найкращими є інвестиції в людський «капітал», особливо у розвиток дітей. Саме цю тезу я визначила гаслом моєї депутатської програми «Талант Інвест». Завжди підтримуватиму творчість у різних її проявах. Творчість – це свобода, сміливість, оптимізм, упевненість у собі, вміння творчо підходити до будь-яких проблем. Немає сумнівів у тому, що подолати нинішні глобальні проблеми світ зможе лише через розвиток людини.
Мета програми «Талант Інвест» – пропагувати ідею самоосвіти, саморозвитку, творчого самовираження дітей та молоді. Вона реалізована, зокрема, в конкурсі дитячої творчості «Я заслуговую подарунка на Різдво» та родинному проекті «Дерево роду». Зрозуміло, не всі учасники цих конкурсів стануть митцями, дослідниками, але всі матимуть творче мислення. Людина з розвиненим творчим мисленням сприймає будь-які перешкоди як завдання, які необхідно виконати.
Ще один мій пріоритет – підтримка людей з особливими потребами. Я належу до тих, хто йде до поставленої мети, не боячись труднощів, не шкодуючи себе. І в інших я ціную те саме. Таким людям я з радістю допомагаю, якщо вони потребують допомоги. І саме з такими людьми мене часто зводить доля. Я підтримую вінницьких параолімпійців, дітей-інвалідів, адже вони хочуть жити повноцінно, бути корисними суспільству, своїй сім’ї, самим собі.
– А яке значення творчість має у вашому житті? Ви – творча людина?
– Життя – це творчий процес, тому кожна людина (більше чи менше) – творча. І я – теж. Я – творець свого життя. Не пасажир, а капітан свого корабля. Так було з дитинства. Наприклад, я, як і будь-яка дівчинка, хотіла одягатися гарно й модно, але у 80-х роках у магазинах нічого не було, і грошей у мами зайвих «не водилося». І от я вирішила навчитися шити, але для цього потрібна була швейна машинка. Я побачила у домі маминої подруги машинку, якою вона не користувалася, і запропонувала угоду: я допомагаю їй працювати у саду, а вона віддає мені у безстрокову оренду швейну машинку. Так у мене з’явився перший засіб виробництва. Але й вибору тканин у магазинах не було. Пам’ятаю, хотіла пошити собі модну тоді триколірну спідницю, а червоної тканини не знайшла… Тоді я познайомилася з людиною, яка завідувала Ленінською кімнатою в одній організації, а там червону тканину можна було знайти завжди. Вже не пам’ятаю, на що я її виміняла, але спідниця в мене була наймодніша. Потім, уже в 90-х, коли зарплати не виплачувалися, і кожен виживав, як міг, я на тій швейній машинці шила вироби на продаж майже у промислових масштабах.
Після закінчення інституту я не пішла працювати за фахом, щоб отримувати кілька доларів зарплати, а поринула в невідому в 90-ті роки сферу бізнесу. Бізнес – це теж творчість, тут без творчого підходу (у поєднанні, звичайно, з іншими рисами, знаннями і вміннями) успіху не досягнеш.
А взагалі, якщо говорити про творчість, то я можу виступати не лише в ролі творця. Мені мої друзі небезпідставно приписують роль музи, натхненниці. Я можу будь-кого надихнути на будь-що: взяти людину за руку і вивести її на інший рівень життєдіяльності.
– Виховання сина – це ж теж творчий процес?
– Свого сина Євгена я дуже люблю і пишаюся ним, він мій головний натхненник. Мій стиль виховання досить демократичний. Ніколи не нав’язую сину свої принципи. Підтримую усі його захоплення: заняття спортом, музикою, журналістикою, природничими науками. А найголовнішою моєю «педагогічною» перемогою є те, що я зуміла розвинути в синові цілеспрямованість, здатність приймати рішення, працелюбність та силу волі. 2012 рік для Жені був визначальний – у прямому значенні цього слова, бо він визначався з майбутньою професією, вступав до університету.
– Ким бачите сина в майбутньому?
– Поки що можна сказати, що майбутня професія мого сина буде пов’язана з фізикою і математикою. Так він планує. Дуже часто батьки безцеремонно самі вибирають професію своїм чадам, не дослухаючись до їхніх думок. Але зараз ніхто нікому ні в чому жодних гарантій дати не може. Сьогодні можна нав’язати дитині, керуючись своїми, часто застарілими, стереотипами професію, яка через 5 років взагалі зникне! Обов’язок батьків лише допомогти дитині максимально виявити здібності. А далі вона сама має зробити вибір.
– Багато часу проводите із сином?
– Ні, на жаль. Але важлива не лише кількість часу, проведеного разом з дітьми, а й його якість. У нас із сином багато спільних інтересів. Ми разом вивчаємо психологію, історію, філософію. А ще – захоплюємося плаванням, займаємося дайвінгом, ходимо у походи, катаємося на лижах, любимо сафарі на джипах і сплав на байдарках. Мій відпочинок повинен бути активним, змістовним, таким, щоб я на певний час забула про роботу (а лежачи на дивані, про роботу не забудеш). До цього привчила й Женю.
– Ви мрієте, щоб ваш син перевершив мамині досягнення?
– Я мрію, щоб він був щасливим і реалізував себе. А де він себе реалізує: у фізиці, у музиці, якою він серйозно захоплюється, чи у бізнесі, – це не головне.
– Що у вашому характері сформували батьки, а що – ви самі?
– Батьки давали мені максимальну, але в розумних рамках, свободу, і це – найцінніше у їхній стратегії виховання. Не було в сім’ї принципу – «крок вліво чи вправо – покарання». Тому я була готова не лише до вчинків і рішень, але й до відповідальності за наслідки. Я дуже рано зрозуміла, що моє життя залежить від мене самої. І я вдячна за це батькам. Так само я виховую і свого сина. Адже хлопець має бути самостійним ще більше, ніж дівчина.
– Вашому сину зараз 17 років. Ви розмовляєте з ним однією мовою, розумієте одне одного?
– Абсолютно. Я цілком сучасна мама. Що таке айпад і «Фейсбук», я знаю і користуюся цим. Я розумію музику, яку любить син, розумію інші його захоплення. Живу на тій же швидкості, що й він. Тому конфлікту «батьків та дітей» у класичному розумінні в нас немає, а якщо виникають непорозуміння – ми все з’ясовуємо й знімаємо їх.
– Поговорімо про більш інтимні речі – про шлюб та кохання. Що найважливіше у шлюбі?
– Найважливіший «гвинт» шлюбу – це кохання. Немає кохання – шлюб, як правило, розпадається. Так розпався і мій шлюб.
– Ви не змогли пробачити зраду?
– Я можу пробачити все. У нас із колишнім чоловіком зараз дружні стосунки. Але це не рятує кохання. Багато шлюбів нині не розпадаються лише через те, що людям немає куди подітися «з підводного човна». Як, наприклад, розділити однокімнатну квартиру, якщо родина й так жила скрутно? Куди жінка з дітьми піде? Так само й чоловік. Отак і живуть-існують, якщо не знаходять можливості розійтися.
– Ви можете сказати: «Я знаю, що таке кохання»?
– Можу.
– Чекаєте на нове?
– Кохання завжди варте того, щоб на нього чекати.
– Розкажіть про ваші захоплення.
– Я ніколи не дозволяла собі втратити багатоплановість свого життя. Навчилася переключатися з однієї справи на іншу й повністю заглиблюватися в те, чим займаюся в той чи інший момент. Тому захоплення у мене є, вони були завжди. Хобі я розумію як наповнення свого життя енергією. Останнім часом можу собі дозволити захоплення подорожами. «Колекціоную» враження від мандрівок. Люблю освітній туризм: знайомлюся з новими містами і одночасно навчаюся на семінарах чи беру участь у тренінгах.
Серед інших захоплень – книги. Моя перша освіта – філологічна, тому закономірно, що читала і читаю багато.
А ще мене захоплює малювання. Я в цьому виді творчості – на початковій стадії, про персональні виставки ще не йдеться. Але я вже визначилася з улюбленою темою. Мені подобається малювати… свій настрій. Живопис допомагає мені себе саму зрозуміти. Буває таке відчуття, що ти не розумієш, наприклад, як вийти з ситуації, як реагувати на певні вчинки людей. Тоді я беру в руки палітру, пензлі і починаю щось малювати, не замислюючись. І раптом моя свідомість дає мені чітку відповідь на запитання, що мене так мучить! Мене захоплює навіть процес змішування фарб на палітрі! Кожен знайдений відтінок породжує в мені нові світовідчуття.
– Чим пам’ятний для вас 2012 рік?
– Торік я схудла на 8 кг і зрозуміла, що варто вчасно зупинятися і замислюватися, чи потрібно мені саме те, що я роблю в даний момент .
А взагалі, пам’ятного було багато. Про події в житті сина я вже казала. Крім того, здійснила свою давню мрію – організувала для себе й своїх друзів політ на повітряній кулі (у день мого народження) і ще раз переконалася, що робити подарунки друзям так само приємно, як і отримувати їх. Познайомилася торік з багатьма цікавими людьми. Побувала в Іспанії – про це теж давно мріяла. Відвідала чимало театральних вистав і концертів. Отримала незабутні враження від концерту Віденського Штраус-оркестру у Палаці «Україна» в День Святого Миколая. Програма мала назву «Все, як у казці». Концерт справді був казковий. А День Святого Миколая – це особливий час, коли хочеться вірити у казку.
– Може, в цей момент щось загадували на 2013 рік?
– Пам’ятаєте, як планував своє життя барон Мюнхгаузен? О 9.00 – сніданок, о 10.00 – подвиг. Отак і в мене. Від звичайних рутинних планів нікуди не подінешся, але обов’язково має бути щось яскраве, емоційне, важливе – «подвиг». Більшого не скажу, тому що не розповідаю про свої плани завчасно.
– Який урок вам дав 2012 рік?
– Уроків було багато. Я ще раз переконалася, що можу йти ще довго після позначки «більше не можу». Дійшла висновку, що життя по-справжньому вчить кожного лише того, чого він хоче навчитися. Я зрозуміла: усе, що відбувається в моєму житті, має свій глибокий сенс, навіть якщо цей сенс не завжди помітний одразу. І вкотре переконалася: добрих людей багато!
– Яку країну плануєте відкрити для себе в новому році?
– Вона сама мене обере.
– Яке Різдво з вашого життя вам запам’яталося найбільше?
– Різдвяні свята тих часів, коли була жива моя мама.
– Чого чекаєте від Нового року?
– Нових вражень. Багато-багато!
Всі статті >>>