Йорданія. Диво в пустелі
Холодного листопадового дня група українських журналістів знялася на авіалайнері у ранкове київське небо і попрямувала у казкові теплі краї. Чому казкові? По-перше, країна, куди ми летіли, це – королівство, по-друге, там на нас чекали чудеса світу, про які ми вже встигли дізнатися з книжок, а по-третє, це незнайома земля з надзвичайно давньою історією. Прес-тур по Йорданії організував Український журналістський фонд за сприяння Управління туризму Йорданії та туристичної компанії «Tyche Tours». Упродовж семи днів ми перетнули на мікроавтобусі всю країну з півночі на південь, відвідали найцікавіші історичні та природні об'єкти, познайомилися з побутом, культурою, історією цієї стародавньої біблійної землі, що зберегла сліди великих подій.
За вікном автобуса температура повітря + 24˚С, одноманітний пейзаж – випалена сонцем земля, червоно-жовті пагорби майже без рослинності, руді камені, пустелі, поодинокі пальми... Ми думали про те, як тут можна жити. А втім, Схід – справа тонка й загадкова. І ми у цьому скоро переконалися.
Управління туризму Йорданії і особливо наш ерудований (освіта – Московський автодорожній інститут та історичний факультет Амманського університету) і дотепний гід Самер абу Шарх забезпечили нам чудову пізнавальну програму і показали, як достойно можна презентувати свою країну іноземцям. Від нас вони чекали одного – захопленого здивування.
Дивувати, то дивувати – вирішили господарі й поселили нас у місті Акабі у п’ятизірковому готелі «Kempinsky«, всі номери якого виходять вікнами на Червоне море, що тихенько хлюпоче поруч. Та неабияке здивування викликало інше – з вікна було видно… три країни: Ізраїль (місто Айлат), Єгипет (місто Табу) та берег Саудівської Аравії. Всього за п’ять кілометрів через Арабську затоку!
Про країну, яка обожнює свого короля
Йорданське Хашимітське Королівство або Йорданія – арабська держава на Ближньому Сході з населенням 6,2 млн людей, третина з яких живе у столиці – Аммані. 95 % населення – араби, є вихідці з Кавказу, Туреччини, Ірану. В основному сповідують іслам, є і християни. Сусіди Йорданії – Ізраїль, Палестинська автономія, Саудівська Аравія, Сирія та Ірак. Коли ми під’їжджали до столиці, Самер нас вкотре здивував: «Подивіться наліво. Бачите місто? Це – Єрусалим. А ось там, трохи далі – Єрихон…». Не одне серце прискорено забилося від близькості величного міста – святині трьох релігій.
А на одному з семи пагорбів, на яких розкинулася йорданська столиця, майорів найвищий у світі прапор (заввишки 136 м із розміром полотнища 60 х 30 м) – прапор Королівства Йорданія, занесений до книги рекордів Гіннесса.
Родовід королівської династії хашимітів сягає корінням Пророка Мухаммада. Абдалла ІІ – нинішній улюблений король йорданців. Він одружений з красунею Ранією і має чотирьох дітей. Кожен йорданець із радістю розповідає про свого короля та його родину. А ще, де б ми не були, всюди бачили його портрет: на офіційних будівлях, на бордах уздовж доріг, на магазинах, на приватних стареньких автомобілях, заправках, у бедуїнському таборі в пустелі, на полотняній сумці бідняка… На запитання журналістів, чи це є обов’язковим, Самер гордо сказав: «Ні! Це вам не Ленін чи Брежнєв. Ми любимо свого короля». А й справді, чого його не любити? Медицина й освіта в країні безкоштовні, молодь забезпечується житлом, безробіття майже відсутнє, середня зарплата на рівні 2 тисяч динарів (1 динар – це майже півтора долара). Ні, це не рай земний, проблем вистачає. Але народ знає, що кожен, за потреби, може зустрітися з королем і повідати йому про свої біди. Абдалла ІІ їздить без охорони, заходить у домівки простих людей. Звісно, він далеко не бідна людина, але народ любить його за турботу про державу.
Йорданія не бере участі у збройних конфліктах, і король усіляко підтримує нейтралітет. А щоб американцям не хотілося зазіхати на суверенітет держави, король оголосив, що нафти в країні немає (хоча, на думку Самера, це сумнівна версія, бо поруч багаті на нафту арабські держави). Основні галузі промисловості – це переробка нафти, добування фосфатів і виробництво цементу.
Йорданці – слухняні підлеглі
Перше, про що попередив нас Самер, зустрівши в аеропорту: «Не турбуйтеся про свої речі. Тут у вас ніхто нічого не вкраде». Згадалося, як представник однієї турагенції попередив колись у Єгипті: «Не залишайте в номері у сейфі гроші – можуть поцупити»…
Виявляється, йорданці – дуже законослухняний народ і вищу владу сприймає як благо. Вони привітні, веселі, готові спілкуватися з вами, лише якщо ви цього хочете, ненав’язливі й витривалі. Закони в країні суворі. Звісно, є й порушники. Тому є і тюрма. Одна на всю країну! «Тож дотримуйтеся правил, – попередив гід, – бо там є вільні місця».
Торгівля з лотків, на базарах і при дорозі не вважається в Йорданії малим підприємництвом, відповідно, й податки не сплачуються. «Які там в них доходи? – каже гід. – Для держави добре, що люди можуть себе прогодувати».
Колись країною кочували цигани. Щось поцуплять, когось обдурять. З того і жили. Та батько нинішнього короля Хусейн вирішив покласти цьому край. Він визначив територію, на яку переселив усіх циган, і заборонив їм вештатися країною. Нині вони вирощують овочі та фрукти, якими повністю забезпечують країну, збираючи 3–4 врожаї на рік.
Крім арабської, йорданці всі розмовляють ще й англійською мовою. Вивчають її змалечку.
А знаєте, з ким порівнюють йорданці гарну дівчину? З верблюдом! У нас кажуть: «Гарна, як калина, як квіточка, струнка, як тополя і т. ін.». А в них, якщо гарна, то як верблюдка. Якось одній нашій журналістці араб зробив комплімент: «В тебе такі ноги, як у верблюда». Вона тоді образилася. А дарма.
Жива історія, Мертве море і цілюща вода
І повів нас Самер, не шкодуючи ніг (як пророк Мойсей, який саме по цих каменях і пустелях вів євреїв з Єгипту до землі обітованої)… І по пустелі Ваді-Рам, і кам'янистими пагорбами на Гору Небо, і в місто мозаїки Мадабу, і в набатейське місто у скелях Петру, і вулицями з колонадами трьохтисячолітнього міста епохи римського панування Джераш... Отут я насправді відчула, що таке «торкнутися історії».
У біблійні часи,\ долина ріки Йордан буяла зеленню (ця місцевість у Біблії називається Садом Господнім). Ріка була широченною і повноводною (250 метрів завширшки). Нині – 8 метрів. Внаслідок давніх землетрусів зникли її притоки. Та вода, освячена Ісусом, досі вабить християн і зціляє їхні душі й тіла. Йорданію називають Святою землею представники трьох релігій – християнства, ісламу, іудаїзму. Словами пророків Авраама, Іова і Мойсея Старий Заповіт повідомляє нам, що саме на йорданській землі Господь уперше явив себе людині. Це та сама свята земля, де Мойсей дав людям Закон Божий, де Іов прийняв муки і був нагороджений за свою віру, де Іоанн Предтеча хрестив Ісуса, де Яків боровся з ангелом Божим.
Йордан виявився звичайною, за нашими мірками, річечкою з мутно-зеленуватою водою, густо порослою осокою, з глинистими берегами і чіпким мулом на дні. До місця хрещення Ісуса ми йшли кам’янистою стежечкою, прокладеною у сизувато-зелених заростях тамариксу.
До речі, мирна і родюча долина Йордану порівняно недавно була місцем запеклих боїв, та й сама річка – кордон двох не дуже дружніх одна до одної держав, довжиною майже 700 км.
Річка поповнює своїми водами Мертве море, яке нині катастрофічно міліє – його рівень знижується щорічно майже на метр. Вода в тутешніх місцях – стратегічний ресурс. Дві країни – Ізраїль і Йорданія – витрачають її на потреби зростаючого населення, на зрошення пустельних земель. За воду воюють...
Купальня на йорданському березі річки скромна: дерев’яні містки, драбинка з поручнями. Прикордонник з автоматом не заперечує, коли журналісти просять його стати до фото, та й сам зацікавлено розглядає наших дівчат, які виходять з купелі у мокрих прозорих сорочках. У цю пору року (згадаймо – зима!) занурюються у води Йордану лише наші сміливці. З ізраїльського берега шалено клацають фотоапарати. Та й ми фотографуємо закутаних по-зимовому при 25-градусній спеці туристів-арабів.
Якби ми приїхали тільки заради того, щоб зануритися у святу річку Йордан, можна було б вважати, що подорож не була марною. Та на нас чекало ще одне диво-дивнеє – Мертве море з цілющою водою. На його хвилях гойдаєшся, як поплавець, настільки висока щільність води. Море розташоване у найнижчому місці планети – на 420 метрів нижче від рівня світового океану. Його глибина сягає 430 м. Мертве – тому, що вода у ньому, як ропа, – живі істоти тут не живуть. Утім, його мінерали – клондайк для косметичної промисловості. Цілющі грязі, мінералізована вода й гаряче сонце зробили Мертве море найбільшим природним курортом у світі. На жаль, з кожним роком рівень води в ньому морі катастрофічно знижується. Влада Йорданії, шукаючи вихід із ситуації, ініціювала спеціальну програму з перекачування води трубопроводом у північну частину країни й столицю Амман з пустелі, де виявлено величезне підземне прісноводне озеро. Це дозволить поповнювати і Мертве море. Вартість цього проекту – майже 800 млн доларів. Та роботи вже розпочалися. Ми це бачили.
«А тепер – на Маін», – запросив нас до автобуса гід. Гірським серпантином ми піднімалися все вище, а Самер мовчав, тихо радіючи нашому захопленню дивовижними пейзажами.
І раптом… Дійсно, словами цього не передати. Глибокий каньйон з’явився на нашому шляху раптово. І відразу гірська дорога круто пішла вниз. На дні ущелини ми побачили кілька потужних водоспадів. Маін, як виявилося, – це не просто водоспади, а гарячі джерела, що витікають зі скель (температура у різних місцях – від 38 до 60 градусів за Цельсієм). Оскільки джерела вулканічного походження, вода містить велику кількість сірки. І знову – цілюща. Кажуть, у водах Маіну лікувався цар Ірод Великий, резиденція якого розташовувалася поблизу. Вони відновлюють організм на рівні клітин, допомагають перемогти старіння.
Про земельні ґешефти йорданців
Вільної землі в Йорданії скільки завгодно. А от берегової лінії вздовж Червоного моря всього 26 км. Акаба – єдиний морський порт у Йорданії на Червоному морі. Поряд з комфортабельними готелями, мальовничими пляжами тут працюють докери, гудуть потужні крани, стелиться хмара пилу від міндобрив, що вантажать на судна. А тут сусідка – Саудівська Аравія – запропонувала проект міста майбутнього. Свої землі зайняті нафтовими розробками, то й обмінялися з Йорданією: Йорданія віддала добрячий шматок землі у незаселених районах, а натомість отримала 60 км берегової лінії. Тепер можна й порт змістити.
Про це й інші проекти говорили журналісти з представниками муніципальної влади Акаби. Серед чиновників і бізнесменів усе частіше зустрічаються жінки-йорданки, які отримують гарну освіту й можуть розраховувати на пристойну роботу. Чоловіки вже й не заперечують. Певно, зрозуміли, що коли жінка в сім’ї працює, легше утримувати родину, яка в Йорданії зазвичай чималенька.
Показали нам і міський пляж із дайвінг-клубом. Плата за користування доступна, а рівень комфорту високий. Аякже, усі городяни мають почуватися гідно. Видно було, що господарі пишаються своїми досягненнями.
Йорданці вміють цінувати воду. Перше, що дадуть вони своєму гостеві, – склянка чистої холодної води. Та й у нас в автобусі вона завжди з’являлася дивним чином. Самер чи водій про те дбали. Питна вода у пустельній країні – найдорожчий скарб. Якби ми так цінували те, що маємо, Україна теж стала б Господнім Садом.
Довідка
Тайки Турз Туроператор по Йорданії з 1979 року
м. Київ, вул. Госпітальна, 12, Президент Отель, холл тел: +38 (044) 383 27 20, 256-37-78 тел: +38 (093) 306-09-17 e-mail: booking@tyche.in.ua http://tychetours.com.ua
Йорданське Хашимітське Королівство
Девіз: «Бог, Вітчизна, Король»
Офіційна мова арабська
Мова спілкування арабська й англійська
Столиця Амман
Форма правління Конституційна монархія
Король Абдалла II
Релігія Іслам
Територія 92 300 км²
Найбільша ріка Йордан
Населення 6 259 932
Валюта Йорданський динар (JOD)
(Продовження у наступному номері).
Всі статті >>>