Василь Кобець, письменник, голова Конгресу української інтелігенції Вінниччини На фото: Зліва направо: А.А. Бортняк, А.М. Подолинний, В.Д. Кобець, Г.В. Секрет, Г.Т. Чубач, Т.В. Яковенко, 14 травня 2013
До 75-річчя поета-земляка Анатолія Бортняка
Друкуючи цей матеріал, ми добрим словом згадуємо поета і журналіста Анатолія Бортняка, який тривалий час працював у «Вінницькій газеті».
Насамперед кілька фактів із біографії визначного українського письменника Анатолія Бортняка, який жив і творив на Вінниччині. Народився 27 квітня 1938 року в Олександрівці Тростянецького району. Учні показували і село, і вулицю, і місце, де була хата Бортняків. Справді, розлоге і мальовниче село. Тут батьки поета вчителювали. А закінчив середню школу в Жабокричі – це у сусідньому Крижопільському районі. До цих несподіваних переміщень спонукала мандрівна доля батьків майбутнього поета.
Навчався в Одеському державному університеті, писав вірші. Вперше надрукувався в місцевому альманасі «Літературна Одеса».
Перша поетична збірка «Мелодія» вийшла в Києві у 1965 році і засвідчила, що в літературу прийшов оригінальний поет, небайдужий до гострих соціальних проблем сучасності. Його мелодія вилилася в поетичний гомін епохи, в якому звучали голоси Івана Драча, Ліни Костенко, Василя Стуса, Миколи Вінграновського…
Його творчість привітали Павло Тичина й Андрій Малишко, поважно до творчого доробку Анатолія Бортняка поставилися поети-земляки Андрій М’ястківський, Кесар Андрійчук, Василь Юхимович та ін.
Більше тридцяти книг вийшли у світ з-під пера видатного майстра слова Анатолія Бортняка: ліричні вірші, поеми, сатиричні та гумористичні поезії, пародії, епіграми, публіцистичні твори. Вони перекладені на різні мови, видавалися окремими книгами у Москві, Нальчику. Добірки віршів поета видавали в Білорусі, Молдові, Казахстані, Чувашії, Башкирії, Польщі, Угорщині, Болгарії, США, Канаді, Австрії.
Багатогранна творчість Анатолія Бортняка відзначена літературними преміями імені Михайла Коцюбинського, Володимира Сосюри, Степана Руданського, Степана Олійника, Олександра Копиленка, «Срібний Еней». Він тричі був переможцем трьох міжнародних конкурсів у США. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ст.
У заспівному вірші поетичної збірки «Мелодія» молодий поет оптимістично висловився про своє сокровення і світоглядне: «Моя мелодія – це наша і більше, друзі, нічия. Моя мелодія – це маршу розповеніла течія». Він щиро закликає своїх молодих співвітчизників: «О, вірні друзі, молодіймо! Бо нам не велено старіть, а крокувати мелодійно на клавішах нових сторіч».
Власне, він так і діяв – як поет, як заслужений діяч, як у майбутньому один із фундаторів і лідерів Вінницької письменницької організації. Підтримати свого колегу-письменника, захистити, не забути про нього у щоденній суєті – це Бортнякове кредо.
Таким же сподвижницьким і мужнім явився нашій вінницькій громаді цей дерзновенний поет, очоливши першу демократичну, після комуністичних зазимків організацію «Просвіта».
Він прагнув довголіття собі, своєму роду і українському народу. На цьому він акцентував у збірках «Немирівське шосе», «Добро», «Полустанок» і особливо у глибокій за тематикою і багатій художніми знахідками книжці «Довголіття», вкладаючи у це поняття істинно глибокий зміст, адже прожиті людиною роки стають справді етапними, помітними в суспільстві, якщо вона сповнена горіння і чистоти, вірності і мужності.
Чомусь упевнений поет у тому, що таке стихійне, бурхливе і не завше передбачуване людське життя має в серцевині своїй джерела радості та надії, як пісня правдива, як любляче серце коханої, її незаплакані очі… Звичайно, лірик Бортняк і всерйоз мислив, і реально сприймав життя. У цьому переконувався, зустрічаючись із ним на різних життєвих паралелях. Ось він у лікарні, почувши, що я до нього приїхав, спускається з другого поверху східцями, трохи пригнічений і змарнілий. Я пригощаю яблуками, а він навзаєм цитує мені Максима Рильського: «Сади круг Вінниці рясні, цвітуть круг Вінниці пісні».
А я ж добирався до поета з Іллінців, хотів зустрітися з ним у студії обласного радіомовлення і раптом довідався, що він у лікарні… Що ж, мій запис на радіо доведеться відкласти. Толерантний Анатолій Бортняк так повів розмову, що всі мої прикрощі, творчі клопоти згладилися.
Бортняк! Сонячний поет! Світла душа! Таким я бачив його у Нальчику на днях літератури і мистецтва, при зустрічах зі знаменитим класиком Кабардино-Балкарії Кайсином Кулієвим, який показував нам свої Чечемські водоспади у рідному аулі Чечем, на форумі демократичних сил у Києві, на повторних зустрічах.
І навіть тоді, коли Анатолій Агафонович знав, що за його спиною гострить ножі підступна хвороба, він оптимістично говорив про життя і творчість, на моє запрошення приходив до молодих поетів і прозаїків обласного літературно-мистецького об’єднання імені Василя Стуса.
Своє життєве кредо «Жити і вірити» він постійно утверджував у творчості. Згадую хоча б такі рядки:
Я писав, здавалося, на рівні
Тих часів, уже прожитих днів.
Ось вони, рядки мої наївні:
То крикливий, то безмовний спів…
Може, їх сьогодні у покуту
Відредагувати до пуття?
Ні, цього робити я не буду.
Як підправиш пройдене життя?
Саме про чесне, доброчинне, наповнене любов’ю до ближнього життя говорили в ці дні, коли широка громадськість нашого краю, гості з Києва – поетеса Ніна Гнатюк, відомий поет, колишній депутат Верховної Ради України Петро Осадчук, та й автор цих рядків – згадували життєвий і творчий шлях Анатолія Бортняка. Тепле слово про свого батька сказала дочка Наталя, про його щиру любов до родини, особливо до батька й матері, говорила дружина поета Галина Павлівна.
12 лютого 2004 року я написав кілька строф про Анатолія Бортняка:
Раптом знову засвітивсь Бортняк –
Так мені його сяйнули вірші.
Молодо і неповторно так,
Як мої літа і кінні, й піші.
Бо й мені так само довелось
Звідати зневаги і наруги…
Завше так: якщо не я, то хто?
Я не йшов ні в зрадники, ні в слуги.
Хоч морози били, ще й які –
І його залякували й гнули,
І стелили килими м’які,
Та й про нагороди не забули.
Але він на гріш не розмінявсь
І не зрадив наше товариство.
Справді, в горі плакав і співав,
Він – вулкан, який іще не вистиг.
Він бунтує в ризику й борні
І слова вигранює болючі.
Він – як постріл у протесті: «Ні!»
Не сховавшись, наче пес, у кучі.
Я люблю поезію його,
Вірші атакуючі і рвійні,
Вірші, що карають, як вогонь,
Як спішать на поміч Україні.
Знову й знов мені являвся всяк
Цей поет високого польоту.
То твердий, як стиснутий кулак,
Що готовий на двобій, на спротив.
То м’який, то дивний, і ніяк
Не збагну його… Затія пізня.
Просто є такий поет Бортняк –
Як суворий грім і ніжна пісня.
Анатолій Бортняк пошанований міською владою як почесний громадянин Вінниці, його ім’ям названа одна з вулиць нашого міста, київським земляцтвом запроваджена премія Анатолія Бортняка.
На цвинтарі, що на П’ятничанах, могила поета. На ній – пам’ятник, погруддя натхненного поета, нашого сучасника. При нагоді вклоніться Бортнякові чи покладіть квіти. Він і на тому світі вам буде вдячний.
Всі статті >>>